На Різдво за стіл запрошують когось
самотнього чи незаможного — у велике свято ніхто не повинен залишатися
голодним. Ще одне місце має бути порожнім — для мандрівника, який у свято
опинився в дорозі. Традиції дотримуються у зв'язку з легендою про Христа, якому
не вистачило місця за столом.
Після церковної служби уся родина
збиралася за столом на пісну вечерю з 12 страв, адже в цей день завершувався
різдвяний піст. Хата мала бути чисто виметена, а хазяї вдягали найгарніший
одяг, особливо незаміжні дівчата. У такому вигляді й зустрічали колядників.
Головна Різдвяна страва — це Кутя[1].
Далі на різдвяному столі могли бути такі страви: узвар[2], вареники
з капусти[3] та картоплі[4] (2 страви), голубці[5],
тушкована капуста з грибами[6], грибна юшка[7] з
вушками[8] (це 2 стави, на заміну міг бути пісний борщ),
квасоля[9], калач[10], пампушки[11], млинці[12].
На столі також мав бути обов'язково
часник, як символ очищення від гріхів, символ здоров'я та родючості, а
присутність його на святковому столі — побажання щасливого розмноження родини.
Похресники відносили
кутю хресним
Як правило, у Святий вечір хрещеники
носять своїм хрещеним батькам кошик з вечерею. У неї обов’язково потрібно
покласти кутю та хліб. Все інше залишається на власний розсуд.
Під час вітання потрібно сказати: «Христос
народжується!» і у відповідь — «Славимо його!» Після того, як дитина
привіталася з хрещеними батьками, потрібно сказати: «Мама та тато вечерю
надіслали. Доброго вечора!» та передати кошик з вечерею.
На заміну хрещені батьки дають дітям
фрукти, солодощі, гроші чи подарунки.
Також є повір’я, що не можна додому
забирати посуд, у якому була принесена вечеря. Тож, як правило, її приносили у
красивому подарунковому посуді.
Колядування
Корінням традиція колядування сягає
дохристиянських часів. Люди вітали Коляду, ходили від одного двору до
іншого й обдаровували господарів будинків побажаннями щастя і благополуччя. За
це треба було обдарувати колядників у відповідь — жадібні господарі ризикували
накликати на себе біду.
Колядувати починають на Святвечір з появою
першої зірки, і продовжують на Різдво.
Віншування — це віршовані
привітання, які є частиною різдвяного вертепу, які передавались з покоління в
покоління.
Щороку на Різдво діти і дорослі намагались
поділитися радістю, любов'ю, добром, і побажати, щоб новонароджений Ісус
дав те, чого вони найбільше потребують.
Віншівки промовлялися одразу після колядок,
тобто ввечері 25 грудня.
Вертеп
Ще сотні років тому вертепом був
пересувний ляльковий театр, де показували різдвяні історії та сцени народження
Ісуса, біблійні сюжети. Вертепний ляльковий театр був у формі двоповерхової
скрині й вистави показували на обох «поверхах». Перша частина була саме
різдвяною і повторювала сюжет Різдва, а друга залежала від фантазії вертепника,
який показував виставу.
З часом вертеп почали показувати справжні
люди, як зараз у театрі. Зараз вертеп — це гурт з багатьма людьми, які
колядують, перевдягаються та вітають людей з Різдвом.
Ось з яких персонажів складається Вертеп:
· Три Царі з дарунками;
· Ангел;
· Ірод;
· Чорт;
· Пастушок;
· Смерть;
· Циган.
Також до гурту приєднувалися музики та
міхоноша, який носив торбину й усі дарунки від господарів. В різний час до
персонажів вертепу додавалися Баба з Дідом, Паламар, Купець, Запорожець,
Гайдамака, воїни УПА.
Різдвяна зірка «Алатир»
Зірка є провісницею народження Христа, а
тому це невіддільний атрибут українських вертепів.
Зірка (алатир) — значно давніший
символ зимових свят і увійшла в культуру населення сучасної України задовго до
прийняття християнства. Первісно вона була символом самого Сонця, яке починаючи
з 25 грудня, повертає на весну або воскрешає, аби дати природі шанс на нове плідне
життя. Тому зірку лаштували так, аби вона оберталась. Цим Зірка нагадувала
сонцеворот протягом року. Зірка — символ Сонця, отже, вогню і тепла.
Зерно — символ урожаю і землі. У міфологічні віруваннях українців,
зоря — символізувала дівчину-красуню, дружину, або доньку місяця,
господаря неба.
Християнська зірка восьмипроменева, а
шестипроменева — це юдейська, зірка Давида.
Зірка-Алатир являє собою український
колорік у вигляді восьми головних циклів: Коляда, Масляна, Великдень, Трійця,
Купала, Спасівка, Рожаниці, Діди. Він же, восьмикутник, є характерним і для
народної орнаментики, особливо гуцульської. Загалом, цей символ зустрічається у
кожному напрямку народного мистецтва — в українських писанках, українській
вишивці, народному різьбленні, витинанці тощо.
У кожній хаті на Святвечір стояв Алатир —
він беріг мешканців і відганяв лихо від оселі. В українському народному
мистецтві здавна простежується саме парна система символіки.
Різдвяні віночки
Створення вінків було частиною традицій
багатьох стародавніх цивілізацій. Протягом історії вони завжди асоціювалися з
життям і нескінченністю. У християнстві звичай прикрашати оселі вінками
пов’язують з іменем гамбурзького теолога Йоганна Віхерна. Вихованці постійно
питали його, коли буде Різдво. Щоб діти могли відраховувати дні до свята,
Віхерн зробив зі старого колеса вінок з 24 малими свічками й 4 великими. Щодня
у вінку запалювали по одній малій свічці, а у неділю ще й одну велику.
Символічне значення вінка з огляду на його циклічну форму пов’язують з
безмежною любов’ю Бога, а вічнозелені гілки втілюють надію на вічне життя,
подаровану Ісусом Христом.
Звичні для нас вінки, скручені із
ялинкових та ялицевих гілочок, з’явилися значно пізніше. Такі «різдвяні
бублики» прикрашали не тільки чотирма свічками, а й червоними стрічками,
яблуками та солодощами.
Різдвяні дзвіночки
Багато сучасних традицій мають давнє
язичницьке коріння. Наприклад, у дохристиянські часи під час зимових святкувань
було заведено дзвонити у дзвони, щоб відігнати злих духів. У різдвяній традиції
дзвони набули більш миролюбного значення і стали асоціюватися з благою вістю
про народження Ісуса. Вони тісно пов’язані з церквами, де передзвін можна
почути щонеділі й під час релігійних свят, головним серед яких є Різдво. Не
дивно, що дзвіночки — один з найпопулярніших різдвяних символів.
